залучення до співпраці з питань європейської безпеки країн з поза меж регіону – Канади, Австралії, Нової Зеландії, Південної Кореї та Японії;
зміцнення внутрішньої стійкості (політичної, дипломатичної та економічної) перед викликами зовні та зсередини;
реформування системи ухвалення рішень в ЄС у сфері безпеки та оборони та подолання вето окремих країн, які реалізовують іншу зовнішню політику (Угорщина, Словаччина);
чітка політика щодо довгострокової підтримки України з акцентом на військовій допомозі;
подальший дипломатичний, економічний та санкційний тиск на Росію;
формування нових стратегічних партнерств для зміцнення впливу ЄС на глобальній арені.
Сучасні виклики та загрози, ясна річ, вимагають від ЄС значних фінансових, військових і політичних зусиль, але вони направлені на забезпечення власної безпеки та процвітання у майбутньому. Мобілізація економічного потенціалу ЄС та перетворення його на воєнний потенціал буде сприяти посиленню «стратегічної автономії» і суб’єктності ЄС у питаннях безпеки та оборони. Це зміцнить європейську опору НАТО, забезпечить рівномірний розподіл оборонного тягаря між США та їх союзниками, посилить конвенційні спроможності європейських країн і їх здатність виконувати довгострокове і надійне стримування Росії.
III. Регіоналізація
Загострення безпекового середовища в Європі актуалізувало питання формування нових та посилення існуючих регіональних союзів, об’єднань та платформ. Під час російсько-української війни помітну роль у політичній та військовій координації між європейськими країнами з метою надання підтримки Україні та посилення обороноздатності Європи відіграють такі платформи як:
Нордично-Балтійська вісімка (Данія, Естонія, Фінляндія, Ісландія, Латвія, Литва, Норвегія та Швеція);
Об’єднані експедиційні сили (JEF – Велика Британія, Данія, Фінляндія, Естонія, Ісландія, Латвія, Литва, Нідерланди, Швеція та Норвегія);
Бухарестська дев’ятка – В-9 (Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Польща, Румунія, Словаччина, Угорщина та Чехія);
Формат Е5 (Велика Британія, Франція, Німеччина, Італія та Польща).
Веймарський трикутник (Німеччина, Франція, Польща);
Ініціатива трьох морів (Тримор’я – Австрія, Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Польща, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Хорватія, Чеська Республіка).
В умовах неефективності системи ухвалення рішень в ЄС та НАТО для стримування агресії РФ останнім часом на європейському рівні обговорюється можливість формування нових європейських коаліцій та альянсів з питань безпеки та оборони, до яких увійдуть країни, що готові діяти рішуче. Зокрема, важливу роль в контексті припинення російсько-української війни має відіграти «коаліція рішучих» (“coalition of the willing”) на чолі з Великою Британією та Францією, яка розробляє плани щодо розгортання на території України військового контингенту (з наземним, морським та повітряним компонентами) з метою підтримати мир у разі укладення угоди про припинення вогню з РФ та стримування її агресії у майбутньому. До складу коаліції можуть потенційно увійти 35 країн, які готові брати участь у військовій місії на території України.
Роль України у новій архітектурі безпеки в Європі
Посилення загроз щодо НАТО з боку Росії та її союзників значно підвищує роль та значення України у гарантуванні євроатлантичної та глобальної безпеки.
Сьогодні Україна залишається ключовим полем битви між демократіями та автократіями, а наслідки російсько-української війни визначать загальний баланс сил у світі та майбутню архітектуру безпеки у Європі.
Суттєво нарощувати оборонні спроможності НАТО та ЄС на сьогодні неможливо без України, яка є єдиним носієм унікального воєнного досвіду з відбиття широкомасштабної збройної агресії ядерної держави та має найбільш боєздатні та чисельні Збройні сили на континенті.
Тому мир в Європі неможливий без інтеграції нашої держави в існуючі та майбутні безпекові формати співпраці країн Заходу.
зміцнення внутрішньої стійкості (політичної, дипломатичної та економічної) перед викликами зовні та зсередини;
реформування системи ухвалення рішень в ЄС у сфері безпеки та оборони та подолання вето окремих країн, які реалізовують іншу зовнішню політику (Угорщина, Словаччина);
чітка політика щодо довгострокової підтримки України з акцентом на військовій допомозі;
подальший дипломатичний, економічний та санкційний тиск на Росію;
формування нових стратегічних партнерств для зміцнення впливу ЄС на глобальній арені.
Сучасні виклики та загрози, ясна річ, вимагають від ЄС значних фінансових, військових і політичних зусиль, але вони направлені на забезпечення власної безпеки та процвітання у майбутньому. Мобілізація економічного потенціалу ЄС та перетворення його на воєнний потенціал буде сприяти посиленню «стратегічної автономії» і суб’єктності ЄС у питаннях безпеки та оборони. Це зміцнить європейську опору НАТО, забезпечить рівномірний розподіл оборонного тягаря між США та їх союзниками, посилить конвенційні спроможності європейських країн і їх здатність виконувати довгострокове і надійне стримування Росії.
III. Регіоналізація
Загострення безпекового середовища в Європі актуалізувало питання формування нових та посилення існуючих регіональних союзів, об’єднань та платформ. Під час російсько-української війни помітну роль у політичній та військовій координації між європейськими країнами з метою надання підтримки Україні та посилення обороноздатності Європи відіграють такі платформи як:
Нордично-Балтійська вісімка (Данія, Естонія, Фінляндія, Ісландія, Латвія, Литва, Норвегія та Швеція);
Об’єднані експедиційні сили (JEF – Велика Британія, Данія, Фінляндія, Естонія, Ісландія, Латвія, Литва, Нідерланди, Швеція та Норвегія);
Бухарестська дев’ятка – В-9 (Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Польща, Румунія, Словаччина, Угорщина та Чехія);
Формат Е5 (Велика Британія, Франція, Німеччина, Італія та Польща).
Веймарський трикутник (Німеччина, Франція, Польща);
Ініціатива трьох морів (Тримор’я – Австрія, Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Польща, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Хорватія, Чеська Республіка).
В умовах неефективності системи ухвалення рішень в ЄС та НАТО для стримування агресії РФ останнім часом на європейському рівні обговорюється можливість формування нових європейських коаліцій та альянсів з питань безпеки та оборони, до яких увійдуть країни, що готові діяти рішуче. Зокрема, важливу роль в контексті припинення російсько-української війни має відіграти «коаліція рішучих» (“coalition of the willing”) на чолі з Великою Британією та Францією, яка розробляє плани щодо розгортання на території України військового контингенту (з наземним, морським та повітряним компонентами) з метою підтримати мир у разі укладення угоди про припинення вогню з РФ та стримування її агресії у майбутньому. До складу коаліції можуть потенційно увійти 35 країн, які готові брати участь у військовій місії на території України.
Роль України у новій архітектурі безпеки в Європі
Посилення загроз щодо НАТО з боку Росії та її союзників значно підвищує роль та значення України у гарантуванні євроатлантичної та глобальної безпеки.
Сьогодні Україна залишається ключовим полем битви між демократіями та автократіями, а наслідки російсько-української війни визначать загальний баланс сил у світі та майбутню архітектуру безпеки у Європі.
Суттєво нарощувати оборонні спроможності НАТО та ЄС на сьогодні неможливо без України, яка є єдиним носієм унікального воєнного досвіду з відбиття широкомасштабної збройної агресії ядерної держави та має найбільш боєздатні та чисельні Збройні сили на континенті.
Тому мир в Європі неможливий без інтеграції нашої держави в існуючі та майбутні безпекові формати співпраці країн Заходу.