Розподіл світу між США, Китаєм і Росією: перспективи та геополітичні виклики 2026 року

Нацыянальная бясьпека. Дайджэст

Розподіл світу між США, Китаєм та Росією. Чи може таке статися?
Перехід Д. Трампа від тиску на Росію до співробітництва росіяни сприймають як його бажання розділити світ з нею і Китаєм. Така ідея знову озвучується російськими політиками та пропагандою. В цьому плані Росія сподівається на її можливу зустріч з представниками США, КНР у листопаді 2026 року на саміту АТЕС у Китаї. В Росії таку зустріч називають «Ялтою 2.0». Втім, такі надії марні. США разом з КНР дійсно можуть розділити світ, але без Росії. А вона може стати для них не партнером, а навіть об’єктом такого поділу.
Відновлення розподілення світу на сфери впливу, як це було протягом минулої Холодної війни, є одним з основних бажань Путіна в рамках реалізації його планів перетворення Росії на велику світову державу. Такі плани є і в основі ідеології, якою він намагається згуртувати довкола себе росіян. При цьому він претендує, як мінімум, на пострадянський простір та Центрально-Східну Європу і Балтію. Хоча в більш глобальному масштабі хотів би закріпити за Росією і всю Європу. Приглядається він і до Азії, Африки та Латинської Америки. Але це вже вважається ним як предмет торгу з Китаєм і США.
Путін проводить таку політику з середини 2000-х років, коли Росія вийшла з кризи і почала набувати сили. А її головні зусилля зосереджувались на встановленні контролю над Україною, як найбільш потужною після Росії країною колишнього СРСР. Все це і обумовило дії росіян стосовно України, які переросли у повномасштабний напад на неї в 2022 році. Причому, перед виконанням такого кроку вони були настільки впевнена у своїх силах, що навіть висунули ультиматум НАТО щодо його повернення до кордонів 1997 року.
Втім, спроби Путіна досягти таких цілей щодо України у військовий спосіб не тільки провалилися, але й призвели до того, що Росія втратила свої геополітичні позиції, з яких вона намагалася поширювати свій вплив у світі. Її прибрали з Великої вісімки, не сприймають у Великій двадцятці, де об’єднуються провідні держави. На саміти G20 все ще запрошують міністра закордонних справ РФ Лаврова, однак учасники зустрічі відмовляються навіть фотографуватися разом з ним.
Європа від Росії відвернулася та, в основному, відмовилась від торгівлі з нею і імпорту її енергоносіїв, внаслідок чого та була позбавлена можливості тиснути на керівництво ЄС та європейські країни. Росія намагається діяти в Європі за допомогою проросійських сил та корумпованих політиків і бізнесу, зацікавленого у відновленні співробітництва з росіянами, але це не надає стратегічних здобутків.
У Росії забрали Сирію та Венесуелу, які були її опорами у Північній Африці та Карибському регіоні. А в Західній Африці російських найманців вичавили з більшої частини Малі, де вони підтримували місцевий, орієнтований на Росію правлячий режим,.
Від Росії все більше віддаляються навіть ті країни, які були колись у складі СРСР і, як вона вважала, повністю їй підконтрольними. Центральна Азія переходить під вплив Китаю, а Південний Кавказ – Туреччини та США. Молдова, як і Україна, інтегрується в Європу і також вже включена у нову систему європейської безпеки в якості її передової складової на південно-східному фланзі. Натомість почала розпадатися Організація Договору про колективну безпеку, створену Росією як альтернатива НАТО. З неї виходить Вірменія, яка бере курс на ЄС. Найближча союзниця Росії – Білорусь – і та вже зазирає в бік Китаю та США.
А ось НАТО не тільки не повернулося до кордонів 1997 року, а й навпаки, розширилось за рахунок вступу до нього Фінляндії та Швеції. Водночас у зв’язку з переходом Росії до агресивної зовнішньої політики та підвищенням загроз Європі з її боку, НАТО суттєво наростило угруповання своїх військ поблизу кордону з Росією та Білоруссю.
Єдиними партнерами Росії, які все ще підтримують зв’язки з нею, залишаються Китай, Північна Корея, Іран та деякі країни Африки. До них ситуативно долучився і Д. Трамп. Однак, таке партнерство жодним чином не збільшує сферу впливу Росії. Все це очевидно демонструє, що подальша її війна проти України призведе до ще більших геополітичних втрат.