By Belkorpus “Проблема піхоти є ключовою, через неї ми втрачаємо позиції, через неї у нас така катастрофа з мобілізацією і тому у нас такий великий показник сзч і дезертирства.
Ця проблема виникла через стрімкий розвиток технологій у російсько-українській війні. Засоби ураження колосально перевершили по своїй можливостям засоби захисту. Якщо раніше окоп чи звичайний бліндаж рятував більш-менш під мінометних чи артилерійських обстрілів, якщо броня бронетехніки якось захищала і дозволяла проводити маневри на кшталт ротації чи підскоку для штурму, то з масовим застосуванням дронів це все втратило своє минуле значення.
Якщо раніше війна була протистоянням ударних засобів і засобів захисту, то зараз це чисті перегони у знищенні – хто кого швидше вбиває. І, звісно, першою під удар потрапляє саме особовий склад на передовій, саме тому у нас є криза піхоти. Вона зменшилася у кількості і йти туди в якості поповнення ніхто не бажає, через занадто великі шанси на поранення чи смерть.
Треба визнати: зараз ПОСТІЙНО воювати піхотинцем практично неможливо.
Командири і особливо вище командування все ще не повною мірою опанувало розуміння цих реалій – що окоп не захищає, що у солдата немає шансу порятуватися від fpv дрона на відкритій місцевості, що на позиції доводиться тижнями сидіти без руху, без опалення, щоб не бути поміченими.
Значна частина командирів взагалі немає досвіду окопної війни. А ті хто мають, насправді не можуть його екстраполювати на нинішні реалії війни дронів, яка є набагато більш жорсткою до піхоти, ніж попередня артилерійська. Сама система оцінювання правильності чи навпаки хибності дій командирів в тій чи іншій ситуації все ще нерідко базується на старих лекалах.
Для росіян проблема піхоти є менш гострою через те, що вони можуть собі дозволити свою піхоту просто знищувати, оскільки це відповідає їх традиціям.
Саме ця асиметрія у ставленні до долі особового складу піхотних підрозділів і є тою головною причиною, яка визначає нинішній перебіг війни. Інші фактори, на кшталт співвідношення у наявних артилерійських боєприпасах, якості та кількості дронів є вторинними, якщо говорити саме про боротьбу за позиції на землі.
Як же нам покращити долю піхоти у цій війні?
Це питання має набір відповідей. Це і зміна підходів до організації бойових дій, і концентрація ресурсів держави та суспільства на технологічних ривках.
Можна з гордістю сказати, що Україна має приклади такої організації бойової роботи, коли спеціалізовані підрозділи не підпускають до власної піхоти піхоту ворога, і таким чином унеможливлюють взагалі між ними вогневий контакт. Вони знищують бронетехніку противника, добивають його піхотинців і внаслідок цього навіть нікому штурмувати наші позиції.
Такі підрозділи на сьогодні є радше винятками, ніж повсюдним елементом фронтових частин. Зараз їх інтенсивно масштабують. Одним із напрямів масштабування таких частин могло бути їх зрощення саме з піхотними ротами.
Але навіть за умови масштабування таких ефективних підрозділів на всю лінію фронту проблему піхоти це повністю не вирішить. Необхідно захистити статичні позиції від систематичних ударів противника, особливо від ударів дронів.
Командири мусять чітко розуміти нові правила вибору позицій. Зараз укріплення з піхотинцями можуть тривало існувати лише там, де є захист від fpv та бомберів, і де логістика так само відносно захищена від дронів. Мова йде про природний захист на кшталт зелених насаджень, про варіанти маскування, а також про облаштування засобами радіоелектронної боротьби.
Взагалі, лінія фронту мусить мати суцільний захист радіоелектронного простору, з системами подавлення каналів управління і відео. Такі системи є у противника, зокрема, Штора.
Будь-який підрозділ, котрий такої системи не має на всю ширину своєї ділянки фронту, слід вважати небоєготовим. Можна не мати бронетехніки, але засоби, що перебивають керування ворожими фпв, котрі глушать їх відео і перешкоджають роботі цифрових каналів управління крил та мавіків – мають бути.