Тобто за право заробити на українській війні союзники сперечаються між собою вже відкрито.Європейськ…

Нацыянальная бясьпека. Дайджэст

Тобто за право заробити на українській війні союзники сперечаються між собою вже відкрито.

Європейська оборонна промисловість теж не в збитку. Німецький концерн Rheinmetall наприкінці 2021 року, тобто ще до великої війни, мав портфель замовлень на 24,5 мільярда євро. Наприкінці 2025-го портфель сягнув рекордних 63,8 мільярда, і серед головних чинників попиту сам концерн, за даними Yahoo Finance, називає війну в Україні. Отже, за 4 роки замовлень стало у 2,6 раза більше. Звісно, це не лише Україна: Європа переозброюється загалом. Але саме війна в Україні стала причиною цього переозброєння, а її досвід – технічним завданням для конструкторів.

І нарешті, надра. Угода з США про корисні копалини, яку Київ підписав навесні 2025 року після тривалого тиску Трампа, спрямовує 50% доходів від нових ліцензій на нафту, газ і критичні мінерали до спільного американсько-українського фонду. Гроші фонду інвестуються в Україні, але прибутки від цих проєктів сторони ділитимуть, а американці отримують переважний доступ до нових родовищ. Адміністрація Трампа подавала цю угоду як механізм, що почне повертати США гроші за допомогу. Тобто щит не лише стоїть на кордоні за власний кошт, а й розраховується за свою оборону майбутніми надрами.

І тут з’являється найцікавіший парадокс. Україну цінують усі. Її досвід вивчають, її дрони рахують, її армію називають найбоєздатнішою в Європі. Але ніхто не вважає, що за таку цінність варто воювати. Подивіться на “коаліцію охочих”. Британський прем’єр Кір Стармер у липні заявив, що понад 25 країн готові розгорнути свої сили в Україні за лічені дні. Але тільки після припинення вогню. Тобто охороняти мир готові, а боронити країну, поки мир не настав, – ні. Канцлер Фрідріх Мерц узагалі уточнив, що німецькі військові могли б контролювати перемир’я, але базуючись на сусідній території. А Вашингтон дав зрозуміти, що його участь, найімовірніше, обмежиться авіацією, а не наземними військами.

Чому так? Тому що цінність України для союзників – це її функція, а не сама країна. Україну цінують так, як цінують щит. Щит дорогий, поки він стоїть перед тобою. Але за щит не воюють, його тримають. Щойно Україна опиниться в НАТО, вона перестане бути щитом і стане територією, яку доведеться боронити самим. Цінність миттєво перетвориться на зобов’язання. Саме цього ніхто й не хоче.

У цьому світлі “Путін не погодиться” пана Рубіо звучить вже інакше. Це логіка страхової компанії: поліс від пожежі не продають будинку, який уже горить. Ісландія отримала свій поліс 1949 року, коли на неї ніхто не збирався нападати. Балтійські держави – 2004 року, коли Москва була слабкою. Фінляндію прийняли 2023 року, хоча її кордон із Росією тягнеться понад 1300 кілометрів, але Фінляндія не воювала. Отже, проблема не в тому, що в України є конкретний ворог. Проблема в тому, що Україна горить. І водночас саме вона є тією протипожежною стіною, яка не пускає вогонь до сусідніх будинків. Сусіди за цю стіну платять. Але чимала частина цих грошей повертається на їхні ж заводи, а за решту будинок, що горить, розплачується боргами і надрами.

Тож чесний переклад слова “нереалістично” з дипломатичної мови на економічну – “невигідно”. Справа не в тому, що Україна не може купити квиток: вона вже платить у 5 разів більше за гаазьку ціль, якої більшість союзників досягне хіба що 2035 року. Справа в тому, що членство перетворило б найдешевший для Альянсу щит, на якому до того ж заробляють союзники, на його найдорожче зобов’язання. І поки цей розрахунок не зміниться, Україна і далі в борг оплачуватиме безпеку клубу, де Ісландію захищає географія, а Іспанію – 2,1% ВВП і чужа парасолька.”.
Ол.Чесл-й