Джерела: “DW — “Почему уход Лукашенко не равно распад системы. Исследование”” (https://reference-url-citation.invalid/0); “Центр нових ідей — презентація дослідження “Анатомія беларускай улады”” (https://reference-url-citation.invalid/1).
Головний висновок полягає в тому, що білоруська система — це вже не лише вертикаль однієї людини, а сформована протягом десятиліть номенклатурна мережа, здатна певний час функціонувати навіть після зміни її центральної фігури.
Найщільніше її ядро — президентська вертикаль. Водночас те, що зазвичай називають “силовим блоком”, не є єдиною монолітною корпорацією. Армія і МВС пов’язані між собою слабше, ніж кожна з цих структур — із президентською адміністрацією та урядом. Спецслужби, своєю чергою, значно глибше інтегровані в цивільну бюрократію.
Особливу роль автори дослідження відводять 17 так званим “суперброкерам” — людям, які з’єднують між собою різні сегменти правлячої еліти. Серед них прем’єр Олександр Турчин, керівник адміністрації Дмитро Крутой, міністр закордонних справ Максим Риженков, голова КДБ Іван Тертель, старший син Лукашенка Віктор та інші. На ці приблизно 6% дослідженої верхівки припадає 63% найкоротших зв’язків усередині мережі.
Але тут потрібне важливе застереження: висока мережева центральність ще не означає автоматичного контролю над владою і тим більше не робить цих людей готовими “спадкоємцями” Лукашенка.
Не менш цікавим є російський фактор. Автори дослідження не виявили всередині еліти окремої організованої “партії москви”. Російський досвід роботи або навчання мають 55 із 271 дослідженої особи, однак вони не утворюють окремого клану.
Втім, із цього аж ніяк не випливає, що вплив росії на Білорусь є незначним. Навпаки: він дедалі менше залежить від конкретних “проросійських чиновників” і дедалі більше — від структурної залежності самої держави.
Білоруська економіка критично прив’язана до російського ринку, військові системи двох країн дедалі глибше інтегруються, а білоруський оборонно-промисловий комплекс фактично працює і на потреби російської армії. За оцінкою Chatham House, близько двох третин білоруського експорту нині спрямовується на російський ринок. На території Білорусі розміщуються російські військові спроможності, а сама країна дедалі більше включається у воєнне планування росії.
Джерело: “Chatham House — “Transforming Belarus from a Russian asset to a buffer state for European security”” (https://reference-url-citation.invalid/5).
Саме тому відхід Лукашенка сам по собі не означатиме ні автоматичного розвалу нинішньої системи, ні автоматичної демократизації країни.
Конституційна конструкція Білорусі вже перебудована з урахуванням можливого майбутнього транзиту влади. Всебілоруські народні збори отримали широкі повноваження, а сам Лукашенко очолив цей орган. Один із можливих сценаріїв — не руйнування вертикалі, а перерозподіл впливу всередині нинішньої еліти з появою нового персонального або навіть колективного центру влади.
Джерело: “Carnegie Endowment — “Lukashenko’s Seventh Term Will Be His Least Predictable Yet”” (https://reference-url-citation.invalid/7).
Причому простір для такого маневру буде суттєво обмежений москвою. У липні 2026 року Центр нових ідей окремо дослідив можливі сценарії майбутнього транзиту й визначив росію головним зовнішнім фактором, здатним впливати на цей процес.
Джерело: “Центр нових ідей — “Monitoring the Belarusian Transition: How to Increase the Chances of Democratisation”” (https://reference-url-citation.invalid/9).