Цікаве тут не саме запевнення. Запевнення міністри закордонних справ роздають щодня, і ціна їм зазвичай дорівнює вартості паперу, на якому вони не написані. Цікаве те, що Стубб його оприлюднив. Приватна обіцянка, вимовлена вголос перед європейською аудиторією, перестає бути приватною. Тепер Пекін зафіксований публічно, і якщо російський ядерний гриб таки підніметься над Україною, репутаційний рахунок виставлять не лише Москві. Це не витік. Це цвях, забитий у двері.
Щоб зрозуміти, чому китайська позиція тут не є дипломатичною ввічливістю, досить подивитися на карту навколо самого Китаю.
28 серпня Gallup Korea оприлюднив опитування, результати якого наводить UPI: 65 відсотків південнокорейців вважають, що їхня країна має обзавестися власною ядерною зброєю, проти висловилися 30 відсотків. Це вже не маргінальна позиція яструбів, це стійка більшість. У Японії розмова йде м’якше, але йде, і Foreign Affairs фіксує її контури: підтримка трьох без’ядерних принципів зберігається, проте понад 56 відсотків японців виступають за відкрите обговорення теми, а голова МЗС Кореї Чо Тхе Ель ще в лютому 2025 року заявив, що ядерне озброєння не знято зі столу.
Тепер уявіть, що станеться з цими цифрами вранці після першого тактичного заряду, скинутого ядерною державою на країну, яка від ядерної зброї добровільно відмовилася. Дискусія завершиться того самого дня. Не тому, що когось переконають аргументи, а тому, що аргументів більше не знадобиться: реальність пред’явить їх сама. Кожен сусід Китаю отримає наочний доказ того, що бомба є єдиною працюючою страховкою, і жоден істеричний акомпанемент Марії Захарової про порушення всіх правил цього враження не виправить.
Гонку озброєнь у світі вже запущено, і запустила її Москва. Ядерний удар надав би їй прискорення, співмірного із самим ударом. Китай, що живе в оточенні сильних і багатих держав з розвиненою промисловістю, отримав би цей ефект першим і в повному обсязі. Йому це не потрібно за жодного розкладу.
Є і другий шар, репутаційний, і він задокументований.
17 лютого 2024 року на Мюнхенській конференції з безпеки Ван І відповідав на запитання про Будапештський меморандум. Він нагадав, що Китай цього документа не підписував, але схвалив його урядовою декларацією, і додав, що китайська ядерна політика є найчіткішою серед ядерних держав: незастосування першим і незастосування проти будь-якої країни, яка ядерної зброї не має, включно, зрозуміло, з Україною. Стенограма досі висить на сайті МЗС КНР, нікуди не поділася і ніким не дезавуйована.
Пекін витратив роки на конструювання образу відповідальної наддержави, здатної підтримувати світовий порядок там, де Вашингтон його вже не тягне. Уся ця споруда тримається на одному припущенні: Китай контролює своїх партнерів. Ядерний удар союзника, публічно визнаного залежним, обнуляє конструкцію за добу. Не Москва в цій ситуації втрачає обличчя, обличчя в неї давно немає. Втрачає Пекін.
Далі починається те, що в Кремлі розуміють краще за будь-які декларації.
Дані Головного митного управління КНР, які публікував ТАСС, виглядають так: товарообіг Росії і Китаю у 2025 році склав 228,1 мільярда доларів, скоротившись майже на 7 відсотків відносно рекордних 245 мільярдів роком раніше. Товарообіг Китаю з Євросоюзом за січень-листопад того самого року, як підрахував Brussels Signal, сягнув 749,3 мільярда доларів і зріс на 5,4 відсотка.