Лишається те, що Москва робить просто зараз: терор проти цивільних, удари по житлових будинках та інфраструктурі, спроба видавити з українського суспільства втому і змусити владу капітулювати під тиском знизу. Це остання доступна сходинка, і вона не військова, а психологічна. Окремої згадки заслуговує те, з якою насолодою російська пропаганда сьогодні розганяє кадри продуктового дефіциту в окремих українських містах. Десятиліття самовиховання на пам’яті про блокадний Ленінград і нацистські звірства дали результат, зворотний заявленому: голод як злочин перетворився на голод як робочий інструмент.
Питання тепер не в тому, чи є в Росії ядерна опція. Відповідь на нього дали в Гельсінкі в липні, а оприлюднили наприкінці серпня. Питання в тому, скільки часу знадобиться Кремлю, щоб визнати: стелю опущено, підлога просідає, і те небагато, що ще можна зробити, війну не виграє.