У період з 2014 по 2019 роки військово-політичне керівництво України сформувало індустріальний базис для створення асиметричного чинника оборони – суверенної ракетної програми із замкнутим циклом розробки та виробництва високоточної зброї різних класів.
Провідна роль у проектуванні належала Державному Київському конструкторському бюро «Луч» під керівництвом генерального конструктора Олега Коростельова, яке у короткі терміни розробило коригований реактивний снаряд «Вільха» калібру 300 мм із новою системою керування на основі інерціальної навігації, супутникової корекції та поясу імпульсних мікродвигунів газодинамічного коригування.
Випробування базової версії ракети Р-624 з масою бойової частини 250 кг та дальністю ураження до 70 км успішно завершилися у 2018 році, а вже у 2019 році Збройні Сили України отримали першу серійну партію зі 100 одиниць ракет.
Паралельно здійснювалося проектування протикорабельного ракетного комплексу РК-360МЦ «Нептун» із крилатою ракетою Р-360, здатною вражати надводні цілі на відстані до 280 км, двигуни МС-400 для якої виробляло стратегічне підприємство «Мотор Січ», а у червні 2019 року було офіційно підтверджено плани закупівлі державою щонайменше 120 протикорабельних ракет.
Найбільш технологічно складним сегментом виступав проект багатофункціонального оперативно-тактичного ракетного комплексу «Сапсан» (експортне найменування «Грім-2»), що реалізовувався Державним конструкторським бюро «Південне» у тісній кооперації з Павлоградським хімічним заводом за фінансування іноземного замовника, що дозволило створити 19 нових технологічних ліній, підготувати персонал та виготовити перші 12 твердопаливних ракетних двигунів для балістичної ракети стартовою масою 3500 кг із бойовою частиною масою 480–500 кг та потенційною дальністю ураження для потреб ЗСУ до 500 км.
Політичний транзит 2019 року та дестабілізація ОПК
Зміна політичного керівництва навесні 2019 року та прихід до влади команди Президента Володимира Зеленського призвели до радикального перегляду пріоритетів оборонного замовлення, що вилилося у системне недофінансування та фактичне заморожування стратегічних ракетних програм, попри офіційні спростування з боку Міністерства оборони та Ради національної безпеки і оборони. Найбільш критичним проявом нової оборонної політики стало повне припинення бюджетного фінансування Державного підприємства «Науково-виробниче об’єднання «Павлоградський хімічний завод» на початку 2020 року. ПХЗ володіє унікальними технологіями виготовлення сумішевого твердого ракетного палива, хімічна формула якого базується на композиції окислювача NH4ClO4 (64,7%), металевого пального Al (18,9%) та зв’язувальної речовини у вигляді дієного каучуку (16,4%).
Внаслідок відсутності асигнувань у Державному оборонному замовленні на 2020 рік підприємство опинилося на межі повної зупинки, керівництво заводу було змушене звільнити 687 висококваліфікованих робітників, а унікальне обладнання для спорядження ракетних двигунів простоювало.
Директор ПХЗ Леонід Шиман неодноразово наголошував, що руйнування кадрового та технологічного потенціалу заводу означає автоматичний параліч усієї ракетної індустрії України, тоді як аналогічний російський завод «Каменський» у Ростовській області у цей же період працював на повну потужність у три зміни. Лише восени 2020 року після глибокого суспільного резонансу Кабінет Міністрів виділив мінімальне фінансування у розмірі 133 млн грн, що дозволило заводу лише підтримувати життєдіяльність, але не відновити втрачені темпи виробництва.
Додатковим деструктивним чинником став інцидент у липні 2020 року, коли слідчі Державного бюро розслідувань у межах кримінального провадження, відкритого за матеріалами Головного управління військової контррозвідки СБУ, провели обшуки на території 96-ї та 160-ї зенітно-ракетних бригад Повітряних Сил ЗСУ у Хмельницькій, Одеській та Херсонській областях і вилучили сім клістронів – приладів надвисокої частоти, які є основними елементами систем керування та наведення