…. Китай переконуватиме євразійські країни, що: доларизація = війні, а юанізація = миру. Не важливо, чи це так насправді. Важливо лише те, чи зможе Китай у цьому переконати Євразію чи США – доведе протилежне.
Давайте спробуємо дати прогноз щодо перемир’я з Іраном, яке зараз, хоч і зі скрипом, але впроваджується. Очевидно, що є багато питань до його виконання: удари тривають, сторони відповідають одна одній. Чи буде перемир’я сталим?
США не мають наміру переводити цей конфлікт у повномасштабну фазу. Сухопутної операції не буде.
І не тільки тому, що немає наміру — немає можливостей.
Якщо США почнуть повномасштабну війну проти Ірану, це закінчиться для них катастрофічно.
Це розуміють майже всі політичні сили в Америці.
Тому так — можуть бути удари, можуть бути ракети, але повномасштабної війни не буде.
І тут важливо розуміти, що зараз вважається перемир’ям.
Якщо хтось запустить одну-дві ракети — це ще не означає його зрив. Але масштабної війни, тим більше з сухопутною фазою, не буде.
Було дуже багато прогнозів. Але це все не справдилося. Бо у США немає можливості вести таку війну. Намір, можливо, десь у когось і є, але можливостей немає.
Щоб змінити ситуацію, наприклад, з Ормузькою протокою, потрібно фактично військовим шляхом взяти її під контроль.
А це неможливо без повноцінної сухопутної операції.
Якщо подивитися ширше, стратегія США дійсно передбачає контроль над ключовими енергетичними і логістичними вузлами світу.
Якщо глянути на мапу, є кілька критичних точок: Ормузька протока — для нафтотрафіку, Малаккська протока — для китайської торгівлі з Європою, Сінгапур як вузол, південь Африки з його портами, Суецький канал, Панамський канал.
Панамський канал зараз уже не має такого значення, як раніше — він більше став регіональним хабом.
Основні потоки йдуть через Малаккську протоку.
І ми бачимо, що всі ці точки або в зоні конфлікту, або під суперечливим контролем. Наприклад, Південна Африка — учасник БРІКС, але водночас має історичні зв’язки із Заходом.
Малаккська протока — зона впливу Китаю, але там присутні й союзники США, як-от Філіппіни.
Тому майбутня боротьба буде саме за ці точки.
Перша битва — за Ормузьку протоку — США вже, можна сказати, програли.
Далі буде боротьба за Малаккську протоку, за Південну Африку, за Суецький канал. До речі, у районі Суецького каналу діють хусити — проіранське угруповання.
Вони, наприклад, запускали ракети по Ізраїлю, але не ескалювали ситуацію далі. Єгипет, який контролює канал, формально є великим імпортером американської зброї.
Але там цікава система: США фактично фінансують і Ізраїль, і Єгипет, підтримуючи баланс. І обидві сторони зацікавлені не порушувати перемир’я, бо отримують від цього вигоду.
Тому підсумок такий: перемир’я буде дуже крихким, локальні удари можливі, але великої війни не буде, а основна боротьба переноситься у площину контролю глобальних логістичних вузлів.
Нещодавно в ООН виникла ситуація щодо Ормузької протоки: Росія та Китай наклали вето на резолюцію, яка могла створити правові підстави для військової коаліції з її розблокування. Чому це сталося і що це говорить про сучасний стан міжнародного права та баланс сил?
Знаєте, є така фраза: «про покійників говорять або добре, або нічого». От приблизно так само зараз можна говорити і про міжнародне право.
Можна згадувати його добрим словом, але по факту воно вже не має відношення до того, що відбувається у світі. Зараз діє право сильного.
Але тут важливий момент: це ж те, до чого певною мірою самі США і вели — світ, де вирішує сила.
Просто параметри цієї сили змінилися.
І тут знову треба відмовитися від лінійного мислення, коли, умовно, ми порівнюємо економічні потенціали: у кого більша економіка, той і переможе. Зараз це не працює.