Цікавий аналіз Денисом Штілерманом (@DenShtilierman) звіту британського Королівського Об’єднаного ін…

Цікавий аналіз Денисом Штілерманом (@DenShtilierman) звіту британського Королівського Об’єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI) щодо російсько-української війни. Від себе додам лише, що не вперше зустрічаю навіть серед так званих “західних друзів України” переконання в тому, що США епохи Байдена та теперішній ЄС робили та роблять все правильно, обмежуючи допомогу Україні, бо таким чином вони запобігають ядерній ескалації. При цьому такі “друзі” цілком впевнені, що країнам ЄС під парасолькою НАТО нічого не загрожує, бо у випадку вторгнення росія миттєво буде розбита. Тому своє завдання вони бачать у поступовому виснажуванні Москви, не “провокуючи” при цьому ядерного удару з боку “crazy russians”. Зрозуміло, що “виснажується” росія за рахунок України та українців. Також зрозуміло, що щойно прихильники подібного підходу отримають “сигнал з Москви” про те, що росія знаходиться на межі застосування ядерної зброї і точно застосує її у випадку, якщо Україна, скажімо, не укладе мирної угоди чи спробує звільнити свою території, ці “друзі України” почнуть чинити шалений тиск саме на Україну.

Щодо розпаду росії, то імперія, це передусім сила. Імперії тримаються на здатності проектувати силу. Щойно ця здатність зникає на полі бою (як у 1918 році для Центральних держав), зникає і імперія. Сподіваючись на “м’який” розпад росії через внутрішню ерозію сенсів, західні аналітики демонструють магічне мислення та видають бажане за дійсне, коли прагнуть уникнути хаосу, який супроводжує військову катастрофу ядерної держави. Це дефіцит волі так званих “західних друзів України”, замаскований під історичний детермінізм. Вони намагаються балансувати, відмовляючись визнавати, що в динамічних системах війни відсутність руху до перемоги є де-факто підготовкою до поразки або “гнилого миру” в умовах, коли агресор зберігає наступальний потенціал і не несе структурних втрат. Захід світ витісняє власну агресію та здатність до радикальної дії, приписуючи їх лише росії. Вони проектують на Путіна образ “могутнього божевільного”, щоб виправдати власну бездіяльність. Це створює параліч, адже вони настільки бояться власної відповіді на ескалацію, що роблять страх перед ядерним ударом самосправджуваним пророцтвом. Страх перед ядерним ударом, що веде до самообмеження, підвищує стратегічну цінність ядерного шантажу для росії. Намагання вгамувати цей страх жертвоприношенням росії України не вгамує російське “божество війни”. Жертвоприношення лише підживлює апетит агресора.

Якщо міжнародний порядок базується на справедливості, то будь-яка угода, що фіксує силове загарбання, руйнує цей порядок, підмінюючи його правом сили. RUSI намагається поєднати непоєднуване, коли прагне зберегти “архітектуру безпеки”, легітимізуючи її руйнування втратою зв’язку між силою та мораллю. Справедлива війна потребує не лише законної підстави, а й правильного наміру. Намір “виснажити ворога ціною союзника” без мети встановлення остаточної справедливості, є морально дефектним і стратегічно хибним. Така стратегія є ірраціональною, бо підриває довіру до системи союзів, яка і є наріжним каменем архітектури безпеки. Західний “реалізм” насправді є не реалізмом, а гедоністичним страхом втрати комфорту, загорнутим у м’який папір аналітичних звітів. Як вірно зазначено в кінці тексту, якщо Путін реалізує свій сценарій через слабкість Заходу, наступними об’єктами “аналізу” стануть вже столиці тих, хто сьогодні пише про “неминучі компроміси”.

Із 2014 року “Захід” обрав силу без справедливості (підтримка status quo через тиск на Україну та відмову в її повній підтримці) і справедливість без сили (риторична підтримка України без стратегічного забезпечення її перемоги). А тепер дивується, чому ж руйнується світова архітектура безпеки? Блез Паскаль колись писав: “Справедливість без сили безсила; сила без справедливості тиранічна… Отже, треба об’єднати справедливість і силу, і для цього зробити так, щоб те, що справедливе, було сильним, а те, що сильне, було справедливим”. Аби дійти цього висновку не потрібні надзвичайні інтелектуальні зусилля, але потрібні моральні.