«Нас використали»: політика американської образиЧастина IIДругим ключовим елементом нової зовнішньоп…
Частина II
Другим ключовим елементом нової зовнішньополітичної логіки США стала образа.
У нинішнього Вашингтона Сполучені Штати більше не постають головним вигодонабувачем післявоєнного світового порядку, який самі ж і створили. Навпаки — вони дедалі частіше описуються як його головна жертва: країна, що відкрила свої ринки, гарантувала безпеку союзникам, підтримувала міжнародні інституції, а натомість отримала торговельні дефіцити, втрату робочих місць і брак поваги.
Це не інтерпретація критиків — це позиція, яку американське керівництво формулює відкрито.
Ще у виступі на Генеральній Асамблеї ООН Дональд Трамп прямо заявляв, що США «отримали надто мало» в обмін на свою допомогу й гарантії безпеки, а міжнародні інституції фактично працювали не на американські інтереси. У торговельній політиці глобалізація описується як односторонній процес, у якому фабрики й робочі місця «витекли» з Америки через несправедливі правила. У сфері союзів, насамперед НАТО, партнери дедалі частіше фігурують як безкоштовні пасажири, які звикли до американського захисту, не сплачуючи повної ціни.
Виступ у Давосі у 2026 році лише оновив цю логіку. Навіть на тлі заяв про економічне відродження і «успіхи за всіма напрямками» чітко звучала та сама думка: минулі домовленості були невигідними, і тепер США мають право їх переглянути.
Було б помилкою списати все це на чисту демагогію. Тут є раціональне зерно.
Дійсно, частина союзників десятиліттями недоінвестувала в оборону, спираючись на американські гарантії. Дійсно, деякі торговельні партнери використовували промислову політику та регуляторні бар’єри, поєднуючи їх з доступом до американського ринку. Деіндустріалізація в США стала реальною і болючою. Питання про справедливість розподілу вигод цілком легітимні.
Проблема починається там, де образа перетворюється на переписування всієї історії.
У цьому звʼязку варто чітко відзначити три факти.
По-перше, американську силу не вкрали — її свідомо купили. Гарантії безпеки, доступ до ринку й інституційне лідерство були інвестиціями у вплив, стабільність і контроль, а не актами благодійності.
По-друге, вигоди для США були колосальними. Доларова гегемонія, домінація на фінансових ринках, технологічне лідерство, доходи від послуг і капіталу дали Америці надзвичайно великі дивіденди. Зводити баланс лише до кількості закритих заводів — означає бачити лише частину картини.
По-третє, цей порядок був створений у Вашингтоні. Його просували та реалізовували американські дипломати, економісти й юристи. Представляти його сьогодні як щось нав’язане наївній Америці — інтелектуально зручно, але історично нечесно.
Коли ці три обставини ігноруються, образа стає не інструментом корекції, а оптикою, через яку починає формуватися вся політика. У такій логіці тарифи перетворюються на спосіб «повернути втрачене», безпека — на платну послугу, а повага й лояльність — на валюту. Це вже не стратегія майбутнього, а зведення рахунків з минулим.
Для ринків це означає зростання непередбачуваності. Інвестори можуть оцінити ризики, але не можуть прорахувати історичну образу. Коли політичні рішення стають ретроспективними, а правила — тимчасовими, зростає вартість капіталу і спокуса шукати альтернативи.
Парадокс у тому, що США залишаються сильними. Але дедалі частіше вони діють так, ніби мають терміново компенсувати минулі «втрати», а не сформувати вигідні умови на майбутнє.
У наступній частині спробую проаналізувати те, як ця логіка поєднується з відчуттям вичерпаних «історичних бонусів» — і чому спокуса «зняти вершки зараз» може виявитися стратегічно небезпечною. Декстер Крам