Кризу рейнської моделі капіталізму та кінець епохи «великої нормальності» загалом можна констатувати…
Після Другої світової війни саме модель «рейнського капіталізму» привела і Німеччину, і Скандинавію до нинішнього піку розвитку.
Системоутворюючий елемент цієї моделі — наявність консенсусу між державою, бізнесом та найманими працівниками щодо перерозподілу національного продукту.
Саме наявністю / відсутністю цього консенсусу й пояснювалося насамперед багатство / бідність різних країн та рівень тіньової економіки в них.
Але не буває вічних моделей розвитку.
Насамперед через старіння населення, пропорційне збільшенню соціальних витрат держави та зниженню загальної ефективності економіки, включаючи й критичне падіння показника граничної віддачі капіталу.
Мігранти не можуть у короткостроковій перспективі замінити громадян країни, а їхня інклюзія у європейське суспільство — тривалий і складний процес.
Як написав Хосе Ортега-і-Гассет у «Повстанні мас» про суть нового європейства:
«Ми відчуваємо, що раптово стали самотніми, що мертві померли всерйоз, назавжди і більше не можуть допомогти нам.
Сліди духовної традиції стерлися.
Усі приклади, зразки, марні.
Усі проблеми, чи то в мистецтві, науці чи політиці, ми повинні вирішувати лише в сьогоденні, без участі минулого».
Європа втратила те, що завжди було її силою, — традицію, на відміну від того ж Китаю, де традиція продовжує жити.
Іспанський філософ пише:
«Світ сьогодні глибоко деморалізований, і один із симптомів цього — розбещений бунт мас… з Європою відбувається щось дивне і нездорове.
Європейські заповіді втратили силу, а інших поки що не видно. …
Вперше спіткнувшись об національні кордони, європеєць відчуває, наскільки його економічні, політичні, інтелектуальні запити — тобто його життєві можливості, життєвий розмах — непорівнянні з тим колективним тілом, у якому він нудьгує.
Ті спільноти, що досі іменувалися націями, приблизно століття тому досягли свого апогею.
З ними нічого більше робити, крім одного — подолати їх».
У цих умовах ЄС може постулювати нову індустріалізацію і навіть повернення у століття «вугілля й сталі», от тільки це повернення відбувається і без вугілля, і без сталі.
ЄС треба скорочувати соціальні витрати, мінімізувати рівень бюрократії та знижувати планку базових податків.
Але як це зробити без великого соціального шоку?
Як це зробити не втративши влади на першому етапі реформ?
Як це зробити за відсутності нової ідеології зростання?
Європа сьогодні — це велика «крамниця старожитностей».
Збільшення військових витрат у ЄС в умовах деіндустріалізації лише посилить цю кризу, оскільки таке механічне нарощування нічого не змінює без структурної перебудови економіки.
США, навпаки, намагаються врятувати єдність культури та цивілізації у межах свого національного проєкту розвитку.
Д.Трамп намагається запустити нову модель «трампономіки», яка загалом нагадує модель «рейганоміки» 80-х років минулого століття.
Поки можна констатувати, що у США, на відміну від ЄС, є нова ідеологія зростання.
З нею можна не погоджуватися, але вона поступово кристалізується у вигляді ідеології MAGA — Make America Great Again.
Європа ж намагається розвинути «неоліберальну геополітичну маскулінність» на базі колишньої воук-ідеології.
Це так само перспективно, як змусити вегетаріанців їсти м’ясо з кров’ю.
Криза в крамниці старожитностей. Що не так з економікою Євросоюзу
Чи зможе Європа побудувати нову оборонну архітектуру при дефіциті бюджету 3,2% та стагнації промвиробництва? Досліджуємо, чому плани мілітаризації потребують зміни економічної моделі.