Євроатлантичний ландшафт невблаганно деформується: у багатьох країнах регіону до влади пробираються прокремлівські персонажі з деструктивними планами, – як щодо євроінтеграції Києва, так і щодо самої європейської спільноти.
На виборах у Нідерландах перемогли ультраправі з гаслом Nexit (за аналогією з Brexit) — виходу Нідерландів з ЄС: «Партія свободи» Герта Вілдерса стала лідером перегонів, отримавши майже 24% голосів виборців.
Вілдерс — проти членства України в НАТО та ЄС, виступав проти санкцій щодо РФ, а сьогодні критикує постачання зброї Україні.
З подачі Вілдерса у 2016 р Нідерланди заблокували угоду про Асоціацію з Україною. Ультраправий політик є соратником проросійського лідера Угорщини Віктора Орбана.
Вілдерс офіційно гостював 2018 р. в РФ, зневаживши голландське розслідування катастрофи MH17.
Нідерланди – далеко не єдина країна, де переміг політичний проєкт з разючим запахом російського газу.
30 вересня у Словаччині лідером перегонів стала проросійська «Smer» Роберта Фіцо. Фіцо обіцяв припинити постачання зброї Україні, а вже у статусі премʼєра «зізнався», що словацький уряд не бачить ефективності в політиці санкцій проти Росії і «виступив» за переговори між Києвом і Москвою.
Fidesz Віктора Орбана 2022 р. зібрав на виборах 53,1% голосів. Формально партія є правоцентристською, але по суті — на всю голову націоналістична. Орбан, аж із штанів вискакує, намагаючись блокувати європейську допомогу Україні, а днями навіть пообіцяв заблокувати кандидатство Києва в ЄС. Це «вдалий час», бо 14-15 грудня лідери спільноти зустрінуться саме для розгляду українського питання.
Рік тому в Італії створено правлячу коаліцію з числа ультраправих «Братів Італії», а також друзів путіна з «Ліги» Маттео Сальвіні та «Вперед, Італіє» Сільвіо Берлусконі. Щоправда, нинішня премʼєрка Джорджія Мелоні займає проукраїнську позицію.
На президентських перегонах у Франції на рівних з Макроном йшла Марін Ле Пен, лідер ультраправої партії «Національний фронт». Вона навіть не приховувала своїх близьких фінансових взаємин із кремлем.
Ну і вже нікого не здивувати результатами польських консерваторів з “Право і справедливість” (PiS), які посіли перше місце в перегонах: блокада українського збіжжя – це їх рук справа, як і лояльне ставлення до протестантів, що перегородили кордон з Україною.
Сьогодні Брюссель щиро намагається допомогти Києву у війні проти путінізму, але зростає кількість держав — членів ЄС, охочих вставити палки в колеса. Очевидно, незабаром виникне екзистенційне питання: чи зможуть ЄС та НАТО залишатися функціональними.
Брюссель ще намагається дати раду нетрадиційному орбанівському потягу до Москви. Єврокомісія навіть схвалила надання €900 млн для Угорщини, аби тільки Будапешт не заблокував пакет фінансової допомоги Україні в €50 млрд євро на 2024-27 рр.
Водночас країни-донори ЄС не можуть щоразу виконувати «танці з бубном», коли знадобиться розглядати «чутливі питання»… тим паче коли в компанії у Орбана зʼявляться ще декілька «друзів бункерного».
Саме тому Брюссель у співпраці з Україною дедалі частіше переходить на т. зв. двосторонній формат взаємодії, без залучення ЄС та НАТО як інститутів (в тому числі – при проєктуванні гарантій безпеки), з іншого боку – органічно виникає запитання про спроможність тих самих інститутів виконувати покладений на них функціонал. Особливо, з огляду на наміри Трампа припинити членство США в НАТО.
Це ще один виклик: протистояння загрозі проросійських сил в ЄС, що може призвести навіть до розколу всередині Євроспільноти та Альянсу. Якщо ці виклики не будуть подолані, то матимуть серйозні наслідки для майбутнього Європи.
Для нас це означає, що очікувати легкого туристичного маршруту для України в Європейський Союз, а тим більше в НАТО, — не варто. Це можуть бути взаємини зовсім іншого характеру, не менш важливі, але не такі інституційні, як би нам хотілося.