—
(розробка диванного ГШ та ШІ)
—
В українському інфопросторі часто звучить теза: Захід «не розуміє», «ігнорує» або «не хоче переймати» український бойовий досвід “сучасної” війни.
Звісно під “сучасна” війна, розуміють – масове застосування дешевих дронів, FPV-екосистеми та модель війни, де значну частину задач виконують розосереджені екіпажі на дешевих платформах.
! Забуваючі другу сторону медалі українського досвіду війни.
Друга медаль “сучасної” українькой моделі війни — то піхотинець, який сидить у ямі/норі, працюючи сенсором присутності, та поки його убивають, fpv-пілоти мають змогу щось там уразити.
Відповідно якщо розглядади сукупно “сучасну” україньку модель війни то стає зрозуміло що Захід не стільки «не хоче», йому не потрібно воювати людьми як витратниками, йому не потрібні така кількість fpv-дронів (і пілотів) які закривають всі дірки в бою. Звісно тут я гіперболізую але давайте, розглянемо це детальніше.
—
Армія Заходу: солдат як громадянин, інвестиція і носій компетенції.
Західну військову модель часто описують як «дорогу». Але це поверхневе пояснення. Її вартість — це не розкіш, а наслідок того, як вона оцінює людину в системі війни.
Солдат у західній армії — це не витратний ресурс, а довгострокова інвестиція.
Його:
– довго навчають
– оснащують складними системами
– інтегрують у мережеве управління
– страхують і евакуюють
– зберігають як носія досвіду
Його втрата — це не просто «мінус одиниця», а:
– втрата підготовки
– втрата часу і грошей
– деградація підрозділу як системи
Звідси випливає базова логіка:
> солдат — це не м’ясо держави, а озброєний громадянин і носій дорогої компетенції.
—
Технологічність Заходу: не про складність, а про зняття ризику з людини.
Західну армію часто помилково сприймають як «любителя складної техніки». Але логіка інша.
Технологія там виконує одну функцію:
> зменшити контакт людини з невизначеністю і смертельним ризиком.
Тому система розвиває:
– розвідку до контакту
– точну високотехнологічну зброю
– мережеве управління боєм
– автоматизацію обробки даних
– бронювання і захист платформи
– евакуацію як обов’язковий елемент циклу
Це армія, яка будує не «масу вогню», а керований контур прийняття рішень і ураження цілей.
—
Українська модель: Дрони та копачі.
Українська модель війни сформувалась під впливом радянскої спадщіни та дефіциту, провалів в цілих классах озброєть, слабкої механізації, застарілої орг-штатної структури, та низької екотомічно-технологічної бази.
Тут FPV-дрон став інструментом компенсації провалів системи :
– немає достатньо артилерії → FPV закриває точкові ураження
– немає ISR (Intelligence, Surveillance, Reconnaissance) → FPV виконує роль очей та тягне розвідку всих систем яких немає.
і т.д.
Друга сторона медалі “Українського досвіду сучасної війни ” це піхота низведена до ролі компенсації системних провалів.
Коли немає:
– сенсорів → людина йде дивитись
– автоматизованого ураження → людина йде ризикувати
– інженерної техніки → людина копає
– логістики → людина носить
—
НАТО/”Захід””
Думаю ви же здогадались чому Захід не може просто «перейняти досвід України» тай не буде.
Немає сенсу садити свого піхотинця- професіонала який надає свої послуги у яму померати, поки інші системи/засоби намагаются знищіти ворога.
Немає сенсу сильно насищувати підрозріл виключно fpv пілотами, які тягнуть весь бій в форматі дроноцентричності, де дрони закрівають дірки всих родів війск, дірки слабкої механізації та технологічності.
Звісно у інтеграція дронів у віскову машину НАТО буде погліблюватись, і прорив буде там де вимаєгаєтся складне R&D а саме:
в AI – атономносты дронів, рої дронів, взємодія дронів з іньшими системами на полі бою то що.
—
Висновок
Розрив між Україною і Заходом — це не тільки розрив технологій.
Це розрив логіки війни.
– Україна будує війну в умовах радянского бекграунду і деградації організаційних можливостей.
– Захід будує війну контролю та технологічної переваги.
Також.