Саме це поєднання взаємного стримування та взаємної недовіри створює головний парадокс сучасної безпекової ситуації. Чим довше зберігається нинішня конфігурація, тим більше ресурсів сторони змушені витрачати на її підтримання. А чим більшими стають ці витрати, тим сильнішою може ставати спокуса змінити ситуацію на власну користь.
Це зовсім не означає неминучості нової великої війни. Історія знає чимало прикладів, коли потенційно нестабільні геополітичні конструкції існували десятиліттями завдяки ефективному стримуванню та політичному балансу. Проте це означає, що Білорусь дедалі більше стає частиною ширшої системної проблеми безпеки у Східній Європі.
Додаткового значення набуває і молдовський напрямок. Майбутнє Придністров’я, стан безпеки у Чорноморському регіоні та результати російсько-української війни безпосередньо впливатимуть на архітектуру безпеки всього простору між Балтійським і Чорним морями. У цьому сенсі питання Білорусі, України та Молдови вже неможливо розглядати окремо одне від одного.
Східна Європа поступово перетворюється на єдиний стратегічний театр, де рішення, ухвалені в Мінську, Києві, Варшаві чи Москві, мають прямі наслідки для всього регіону. Саме тому майбутнє Білорусі виходить далеко за межі внутрішньої політики цієї держави й стає складовою ширшого процесу формування нової європейської системи безпеки.
Географія не визначає долю держав автоматично. Проте вона формує простір можливостей і обмежень, у межах якого ухвалюються політичні рішення. Сьогодні Білорусь опинилася на перетині кількох стратегічних векторів, що поєднують інтереси росії, України, держав НАТО та всього регіону між Балтійським і Чорним морями. Саме тому майбутнє Білорусі вже давно перестало бути виключно внутрішньою справою цієї держави. Від того, яким буде її місце у новій системі регіональної безпеки, значною мірою залежатиме майбутня конфігурація безпеки всієї Східної Європи.”
В.Ягун