Йдеться не про окремі об’єкти чи локальні ремонти, а про системне створення мережі військових містечок, складів, полігонів, ремонтних баз, аеродромів і логістичних центрів, здатних у перспективі забезпечити розгортання понад 100 тисяч військовослужбовців.
Особливу увагу привертають райони поблизу кордонів із Фінляндією, країнами Балтії та арктичний напрямок. Після вступу Фінляндії та Швеції до НАТО Кремль фактично змушений перебудовувати всю систему військового планування на північному заході. Саме тому відновлюються старі гарнізони, будуються нові казарми та розширюється інфраструктура Ленінградського військового округу.
За оцінками розвідок країн Балтії та Північної Європи, росія планує суттєво збільшити чисельність своїх сухопутних військ і повітряно-десантних підрозділів до кінця 2026 року, приділяючи пріоритетну увагу саме регіонам, що межують із НАТО.
Водночас важливо уникати двох крайнощів. Перша — недооцінка загрози. Друга — панічні висновки про неминучий напад уже завтра чи післязавтра. Наразі немає ознак формування ударного угруповання, здатного вести масштабну війну проти Альянсу. Російська армія продовжує нести основний тягар війни проти України, а значна частина її ресурсів залишається прив’язаною до українського фронту. Це визнають і аналітичні центри країн НАТО.
Проте проблема полягає в іншому. Кремль будує не армію сьогоднішнього дня, а інфраструктуру завтрашнього. Казарми, склади боєприпасів, транспортні вузли та полігони створюються на роки вперед. Саме так виглядає підготовка до довгострокової конфронтації, а не до короткострокової політичної кампанії. Паралельно росія нарощує виробництво озброєнь, відновлює військові округи радянського типу та продовжує мілітаризацію економіки.
Для України тут є важливий висновок. Війна змінила не лише нас. Вона змінила всю архітектуру безпеки Європи. Якщо ще кілька років тому багато хто вважав, що росія після війни буде змушена зосередитися на внутрішніх проблемах, то сьогодні дедалі більше фактів свідчать про інше. Кремль розглядає протистояння із Заходом як тривалий історичний процес і вже зараз закладає під нього матеріальну базу.
Тому головне питання вже не в тому, чи вважає москва НАТО своїм противником. Вона визначилася з цим давно. Питання в тому, чи встигне Європа завершити власне переозброєння та зміцнення оборони раніше, ніж нові російські військові містечка заповняться особовим складом, технікою та боєприпасами.
Саме від відповіді на це питання значною мірою залежатиме безпека континенту впродовж наступного десятиліття.”
В.Ягун