Нічний удар по Білій Церкві, в якому українські Повітряні сили та президент Володимир Зеленський офіційно зафіксували застосування російської балістичної ракети середньої дальності «Орешник», змушує нас вкотре повернутися до розмови не так про військову техніку, як про психологію сучасної російської влади. Для кремля війна давно перетворилася на виробництво дорогих серіалів, де замість касових зборів оцінюється рівень паніки в Києві та ступінь розгубленості у Вашингтоні. І «Орешник» у цьому серіалі — головний спецефект нинішнього сезону.
Однак якщо очистити цей проєкт від лушпиння міністерських брифінгів та захопленого завивання z-патріотів, ми побачимо класичну радянську драму: спробу видати старі напрацювання ядерного стримування за конвенційну «диво-зброю», здатну змінити хід історії. Історія ж показує, що коли фізика стикається з пропагандою, завжди перемагає фізика. Навіть якщо у пропаганди є ядерний статус.
ЩО ТАКЕ «ОРЕШНИК» І ЯК ВІН МАЄ ПРАЦЮВАТИ
За своєю суттю цей комплекс є глибокою модернізацією радянських концепцій ракет середньої дальності. Спочатку такі ракети створювалися виключно під одне завдання — доставку ядерних боєголовок на дистанції від трьох до п’яти з половиною тисяч кілометрів. У ядерній війні точність до метра не має значення: радіус суцільного ураження списує будь-які помилки навігації.
Але оскільки застосувати ядерну зброю володимир путін не може — через цілком реальний страх отримати миттєву і фатальну відповідь — російські інженери спробували пристосувати цю махіну під звичайну, неядерну війну. Так народилася ідея кінетичного ураження, яка сьогодні активно рекламується москвою.
Схема роботи виглядає наступним чином:
1️⃣ Ракета піднімається на величезну висоту, фактично виходячи в ближній космос.
2️⃣ На низхідній траєкторії відбувається розділення бойових блоків індивідуального наведення.
3️⃣ Замість класичної вибухівки ці блоки несуть у собі важкі, надщільні вольфрамові стрижні.
4️⃣ Падаючи на колосальній швидкості, ці елементи мають пробивати бетон, землю і сталь виключно за рахунок своєї кінетичної енергії — як рукотворні метеорити.
ЧОМУ ТЕОРІЯ РОЗБИВАЄТЬСЯ ОБ ЗЕМНУ АТМОСФЕРУ
На папері в надрах якогось підмосковного конструкторського бюро це виглядало грізно. У реальності ж конструктори зіткнулися з непохитними законами природи.
По-перше, це проблема точності. Коли вольфрамові елементи розсіюються на величезній висоті, вони входять у щільні шари атмосфери на гіперзвуковій швидкості. Навколо них утворюється хмара плазми, яка повністю блокує будь-які радіосигнали, системи GPS/ГЛОНАСС або оптичні датчики. Ракета в цей момент «сліпне». Вона летит виключно за інерцією. Будь-який висотний вітер, щільність повітря або мінімальне відхилення під час розділення блоків перетворюють «високоточний удар» на лотерею.
По-друге, це температурне пекло. Під час тертя об атмосферу бойові блоки розігріваються до тисяч градусів. Захистити від такої температури класичний заряд вибухівки — надскладне інженерне завдання. Саме тому росіяни змушені використовувати «порожній» вольфрам. Але атмосфера не лише гріє, вона ще й гальмує. Втрачаючи швидкість, дорогий вольфрам на фініші перетворюється просто на дуже важкий і нечувано дорогий металобрухт.
РЕАЛЬНІСТЬ БІЛОЇ ЦЕРКВИ ПРОТИ ВІРТУАЛЬНОСТІ Z-КАНАЛІВ
Те, що сталося в Білій Церкві, стало ідеальною ілюстрацією цього технологічного глухого кута. Стратегічна зброя, вартість розробки і пуску якої обчислюється десятками мільйонів доларів, прилетіла по об’єктах цивільної інфраструктури і звичайному гаражному кооперативу. Це не просто військова невдача, це економічний абсурд. російська армія витратила бюджет невеликого обласного міста, щоб демілітаризувати кілька приватних автомобілів і цегляних стін.