Зеленський прямо заявив про наявність даних щодо додаткового тиску Москви на Лукашенка з метою втягнення Білорусі у більш активну фазу агресії. При цьому вперше на такому рівні прозвучало одразу два можливих сценарії:
— використання білоруського напрямку проти України;
— або провокаційні дії проти країн НАТО з території Білорусі.
І саме це є найважливішим.
Якщо про ризик повторної загрози Києву чи Чернігівському напрямку говорять ще з 2022 року, то згадка про можливі дії проти НАТО означає, що Москва може розглядати Білорусь не лише як тилову базу, а як інструмент ширшої геополітичної ескалації.
Останні події лише підсилюють цю оцінку. Після поїздки Лукашенка до Москви він фактично у терміновому порядку зібрав силовий блок і військове керівництво. Це дуже схоже на ситуацію, коли Кремль переводить тиск із політичного рівня у військово-практичну площину.
Судячи з усього, Москва знову використовує класичну для себе схему:
— фінансовий тиск;
— вимоги активнішої військової участі;
— створення керованої ескалації навколо України та східного флангу НАТО.
При цьому кремлю зараз не обов’язково потрібен повномасштабний наступ білоруської армії. Для росії головне — створити постійну загрозу з півночі, змушуючи Україну тримати значні резерви на кордоні, розтягувати сили ППО, РЕБ і сухопутних підрозділів. Одночасно це створює додатковий тиск на Польщу, Литву та Латвію.
Саме тому дедалі реалістичнішими виглядають не класичні фронтові сценарії, а гібридні:
— розміщення додаткових російських сил та інфраструктури;
— використання території Білорусі для запуску дронів і ракет;
— розгортання систем управління БПЛА;
— діяльність ДРГ;
— прикордонні провокації;
— демонстративні маневри біля кордонів України та НАТО;
— створення штучних криз навколо стратегічних об’єктів.
Окремої уваги заслуговує активізація силовиків у Гомельській області та діяльність Карпенкова. Це може свідчити про підготовку не до масштабного наступу, а саме до сценаріїв локальної дестабілізації, диверсійних операцій і прикордонного тиску.
Не менш показовими є розмови про можливі провокації навколо Мозирського НПЗ із потенційною спробою створити “український слід”. Подібні сценарії повністю відповідають логіці російських інформаційно-психологічних операцій і керованої ескалації.
Ще один важливий момент — Балтійський напрямок і Сувалкський коридор. У Москві можуть розглядати білоруський ресурс як допоміжний елемент тиску на країни Балтії та НАТО. Саме це робить нинішню ситуацію значно ширшою за суто український контекст.
При цьому важливо розуміти: Лукашенко боїться не лише вступу у війну. Він боїться і протилежного сценарію — що кремль рано чи пізно може вирішити замінити його самого, якщо Мінськ не буде достатньо слухняним. Саме тому він намагається балансувати між демонстрацією лояльності Москві та уникненням прямого втягнення білоруської армії у бойові дії.
Окремо варто звернути увагу на тональність заяви Зеленського. Вона була не емоційною, а дуже предметною. Це може свідчити про те, що українська сторона оперує не загальними оцінками, а конкретною розвідувальною інформацією щодо переговорів Москви і Мінська.
Фактично Україна зараз робить одразу кілька речей:
— публічно попереджає Лукашенка про наслідки;
— сигналізує Заходу про необхідність уважніше дивитися на білоруський напрямок;
— готує українське суспільство до можливого посилення загроз з півночі;
— і одночасно демонструє готовність реагувати превентивно.
У стратегічному сенсі Білорусь поступово перетворюється з формального союзника рф на повноцінний елемент російської військової архітектури проти України та східного флангу НАТО.
І саме це є головною суттю сьогоднішньої заяви.”
В.Ягун