Інтерв’ю полковника, командира 3-го армійського корпусу Андрія Білецького для британського The Times…

Інтерв’ю полковника, командира 3-го армійського корпусу Андрія Білецького для британського The Times.

Вестерни не часто беруть інтерв’ю у представників азовського руху.

Сектор, який я взяв під контроль, — один із двох основних напрямків російського наступу, — каже він. «У [районі Лимана] Україна втрачала близько 60 км² щомісяця до того, як ми зайняли цей сектор. Нам вдалося зменшити просування ворога майже до нуля».

У помітному відході від риторики своєї молодості, коли він публічно виступав проти ЛГБТ і мігрантів, він каже, що тепер «переважно» готовий захищати їхні права, аби його країна тісніше інтегрувалася з Європою.

Дивно, але ми тепер захищаємо права цих людей набагато більше, ніж якби прийшли росіяни

Підвищення Білецького до командира корпусу значною мірою зумовлене ефективністю його бригади, яка складається виключно з добровольців, переважно молодих ультраправих людей. Тепер він розподіляє загартованих ветеранів 3-ї штурмової бригади по всьому корпусу, ділячись досвідченими офіцерами та сержантами з чотирма бригадами.

Сьогодні Білецький зосереджений на добробуті своїх солдатів: якості їжі, умов і спорядження. Інший ключовий інгредієнт — ідеологія.

Незалежно від того, як людина опинилася на війні, вона зіткнеться з питанням власної смертності. У той момент матеріальні стимули не важливі, ніхто не готовий помирати за гроші, — пояснює він. «У найскладніші моменти людина має ідентифікувати себе — з воїном, з військовим братством і з місією, яка важливіша за неї саму».

На своїй ділянці фронту Білецький відкритий для тестування нових зразків західної збройової промисловості.

Я завжди кажу своїм людям: у найближчому майбутньому ми не будемо воювати з Британією, Сполученими Штатами чи Францією. Тож ми повністю відкриті для співпраці з технологічними компаніями з таких країн. Ми надаємо повний доступ. Наша велика перевага — ми даємо відгуки після дій, результати тестів, реальні дані з бойового застосування — тож люди хочуть з нами працювати. Очевидно, це дає нам доступ до передових технологій, — каже він.

Білецький визнає, що Україні «потрібні переговори» через реалії на фронті. Найкращий варіант — утримати росіян у глухому куті.

Переговори будуть ефективними лише тоді, коли їхнє просування впаде до нуля, а втрати будуть високими. Лише тоді вони серйозно сядуть за стіл. Доти будь-які розмови — це просто тактика затягування, доки вони не зможуть почати нові наступи

Навіть якщо буде досягнуто крихкого миру, Україна має мілітаризувати суспільство за зразком Ізраїлю, щоб потім повернути території.

Наш військово-промисловий комплекс може стати серйозним рушієм економіки України після війни. Ми не можемо жити на дотації. Наш досвід і велика українська армія можуть стати ключовим компонентом європейської безпеки

Я вірю, що ми повернемо наші території, — додає він. «Я переконаний, що Росія зіткнеться з періодом внутрішніх заворушень. До того часу ми мусимо мати єдине суспільство та потужну військову силу, аби — як Азербайджан у Нагірному Карабасі — швидко повернути своє, коли з’явиться можливість».

Тим часом військові Білецького набули культурного шарму. Музиканти співпрацюють над треками з українськими рок- і поп-зірками. Їхні солдати — у центрі майбутнього документального фільму «2000 м до Андріївки», створеного оскароносними продюсерами «20 днів у Маріуполі». Білецькому сподобався фільм, каже він, попри жорсткі сцени втрат в ході операції зі звільнення Андріївки.

Завжди найважче втрачати підлеглих, бо ти думаєш, що, можливо, не зробив усе на 100 відсотків правильно. Тому сьогодні хлопець чи кілька хлопців загинули. Це завжди важко, — каже Білецький.

Білецький бачить своє майбутнє в армії, але його репутація робить його політичною фігурою в Україні. Його бачення майбутнього, каже він, включає мілітаризоване суспільство, яке фактично стане армією та арсеналом Європи. Але суспільство має бути демократичним, а не авторитарним.

Максимальна централізація фактично вбиває все. Я вважаю, що добре виконую свою роботу, тому маю право говорити чесно й називати речі своїми іменами