Останні заяви керівництва НАТО, Польщі, Литви, США та Великої Британії, а також нові факти російської диверсійної діяльності варто розглядати не як набір окремих новин. Перед нами поступово формується нова архітектура європейської безпеки.
Головна причина — росія дедалі активніше переносить протистояння із Заходом у так звану “сіру зону”: диверсії, кібератаки, порушення повітряного простору, атаки на критичну інфраструктуру, операції проти оборонних підприємств, використання дешевих завербованих виконавців. Генсек НАТО Марк Рютте вже прямо говорить: Альянс має “всі необхідні варіанти реагування”, причому відповідь не обов’язково буде публічною, симетричною чи негайною. НАТО залишає за собою право самостійно визначати час, місце та спосіб відповіді.
Це принципово важливо. Москва тривалий час виходила з того, що дії нижче порогу відкритого воєнного нападу дозволяють уникати серйозної відповіді. Саме ця логіка зараз починає змінюватися. Після атак на підводну інфраструктуру НАТО посилило присутність у Балтійському морі, розширюється обмін розвідданими, а у вересні Альянс оприлюднив базові вимоги до стійкості держав — від енергетики й комунікацій до водопостачання та охорони здоров’я.
Попередження Дональда Туска про “дуже складні тижні й місяці” також не варто сприймати як емоційну заяву. Російські удари по Україні дедалі частіше відбуваються безпосередньо біля кордонів НАТО. За словами польського прем’єра, агресивні дії росії фізично наближаються до Польщі.
Водночас відбувається ще одна фундаментальна зміна — перерозподіл відповідальності всередині самого НАТО.
Американська National Defense Strategy 2026 прямо передбачає, що європейські союзники мають узяти на себе основну відповідальність за звичайну оборону Європи, тоді як США зберігатимуть “критичну, але більш обмежену” військову підтримку. Це не означає виходу США з НАТО. Це означає кінець моделі, за якої Європа могла значною мірою покладатися на американську військову потужність.
Президент Литви Гітанас Науседа вже визнає: американських військових у Європі загалом буде менше, навіть якщо частина підрозділів повертається на східний фланг. Для Європи сигнал очевидний: ППО, сухопутні сили, артилерія, далекобійні системи, боєприпаси, логістика та оборонна промисловість мають дедалі більше забезпечуватися самими європейцями.
Окремий показник — дискусія про британську “ядерну парасольку” для дев’яти партнерів Joint Expeditionary Force. Тут важливо не перебільшувати: британське ядерне стримування ще з 1962 року офіційно є складовою оборони НАТО, а рішення про його застосування залишається виключно за британським прем’єром. Новим може стати не сама гарантія, а більш чітке оформлення регіонального механізму стримування в Північній Європі. Інформація про відповідну ініціативу JEF поки походить із повідомлень ЗМІ, тому деталі майбутньої угоди ще потребують підтвердження.
І, нарешті, диверсійна війна.
Естонська контррозвідка заявила, що підпал у серпні будівлі оборонної компанії Milrem Robotics у Таллінні був диверсією, замовленою російськими спецслужбами. Milrem виробляє безпілотні наземні комплекси, які використовує Україна. Естонська сторона наголошує: більшість аналогічних спроб протягом року вдалося зірвати.
Головнокомандувач сил НАТО в Європі Алексус Гринкевич водночас зробив дуже важливе уточнення: російська диверсійна кампанія завдає реальної шкоди, але поки не досягає головної стратегічної мети — змусити Європу відмовитися від підтримки України. Навпаки, Альянс посилює обмін розвідданими, захист інфраструктури та публічну атрибуцію російських операцій.
Саме тут проходить головна лінія протистояння.
росія намагається використати перехідний момент, коли американська військова присутність у Європі змінюється, а європейська оборонна система ще перебудовується. Звідси — диверсії, кібератаки, провокації, тиск на кордони та постійне тестування меж допустимого.