Новина про те, що росія нібито планує збільшити виробництво ударних безпілотників одразу на 78%, справді звучить загрозливо. Але сама ця цифра — лише частина значно більшої картини.
Бо йдеться вже не просто про збільшення кількості “Шахедів”. Йдеться про спробу росії побудувати повноцінну промислову систему війни дронів.
У Татарстані, на базі “Алабуга-Волокно”, пов’язаного з держкорпорацією “Росатом”, планують створити нові потужності з виробництва аерокосмічного вуглецевого волокна. За оприлюдненими внутрішніми документами, мова йде про додаткові 500 тонн такого матеріалу на рік.
За експертною оцінкою, цього може вистачити приблизно на 28 тисяч додаткових корпусів ударних БпЛА щороку.
Саме звідси і з’явилася цифра “+78%” — у порівнянні з нинішньою оцінкою російської спроможності виробляти понад 36 тисяч “Гераней” на рік.
Але тут принципово важливо не перебільшувати і водночас не заспокоювати себе.
росія ще не виробляє на 78% більше дронів. Це потенційна спроможність майбутньої виробничої лінії — за умови, що її введуть у заплановані строки, забезпечать обладнанням, двигунами, електронікою та іншими компонентами.
Проте проблема в іншому: росія вже будує цю інфраструктуру.
Супутникові знімки фіксували підготовку території біля “Алабуга-Волокно”. Окремо OSINT-аналітики повідомляли про спорудження в особливій економічній зоні “Алабуга” близько 42 тисяч квадратних метрів підземних виробничих приміщень, які пов’язують із виробництвом Shahed/”Герань”.
Тобто ворог не просто розширює виробництво.
Він намагається його захистити.
Він ховає цехи.
Він локалізує сировину.
Він готується працювати довго.
І це вже зовсім інший рівень загрози.
Паралельно змінюються й самі ударні дрони. За даними української воєнної розвідки, російська промисловість уже виробляла близько 3 тисяч реактивних “Герань-4” і “Герань-5” на місяць.
Це швидші апарати, створені саме для того, щоб ускладнювати роботу української ППО і підвищувати шанси прориву.
Тобто росія працює одночасно у двох напрямках: збільшує кількість і підвищує технологічний рівень засобів ураження.
Є і третій напрямок — технологічна автономність.
“Алабуга-Волокно” та Umatex перебувають під американськими санкціями ще з 2023 року через виробництво вуглецевих і композитних матеріалів для російського ВПК. Але у 2026 році були виявлені поставки з Китаю: державна Jilin Chemical Fiber Group відправила російському підприємству 46 тонн поліакрилонітрильного прекурсору — сировини для виробництва вуглеволокна.
І це ще раз показує очевидне: санкції самі по собі не зупиняють воєнну промисловість рф.
Якщо немає контролю за обходом санкцій, вторинних обмежень, перекриття постачальників і фінансових каналів — росія знаходить альтернативні маршрути.
Так само потрібно обережно ставитися до цифр про нібито 130 тисяч БпЛА до 2030 року та 350 тисяч до 2035-го.
Ці показники стосуються російської безпілотної галузі загалом, а не виключно ударних “Гераней”.
Але навіть із цим уточненням висновок залишається тривожним.
кремль системно створює власну безпілотну промисловість: матеріали, двигуни, електроніку, програмне забезпечення, виробничі майданчики, логістику і захищену інфраструктуру.
Це вже не імпровізація воєнного часу.
Це стратегія.
росія переходить від використання дронів як одного з видів озброєння до промислової моделі повітряної війни.
Її логіка проста і цинічна: запускати тисячі відносно дешевих апаратів, виснажувати українську ППО, змушувати нас витрачати дорогі ракети, перевантажувати систему виявлення, відкривати коридори для крилатих і балістичних ракет та одночасно тероризувати українські міста.
І якщо відповідати на це лише додатковими ракетами ППО — ми постійно будемо грати за нав’язаними нам правилами.
Потрібна інша логіка.
Масове виробництво дешевих дронів-перехоплювачів.
Подальший розвиток РЕБ.
Мобільні вогневі групи.
Спеціалізована протидронова ППО.
Системне перекриття постачання до росії двигунів, електроніки, верстатів, оптики, хімічних прекурсорів і композитних матеріалів.