Коли гегемон починає сумніватися Є дивне протиріччя в сьогоднішніх Сполучених Штатах. Формально США …
Є дивне протиріччя в сьогоднішніх Сполучених Штатах. Формально США залишаються найпотужнішою державою світу: найбільша економіка, резервна валюта, центр фінансів і технологій, глобальна мережа союзів. За принциповими показниками це не країна, яка стоїть на краю прірви.
Але політична мова Вашингтона дедалі менше нагадує впевненого гегемона — і дедалі більше мову держави, яка боїться втратити позиції, якщо не діятиме негайно. Це не тон переможця. Це тон терміновості, нетерпіння і підозри.
Суть цього настрою проста: якщо ми не зробимо зараз, завтра буде пізно.
Цей мотив постійно звучить у заявах американського керівництва. США, мовляв, «більше не виграють». Союзники «користуються» американською безпекою. Торгівля була «несправедливою». Старий порядок не приніс Америці того, що мав принести. А отже — його потрібно переглянути, і швидко.
Виступ президента США в Давосі, з його заявами щодо економічного відродження, перемоги над інфляцією та «найкращих показників за всіма напрямками», не заперечує цієї оцінки. Навпаки, він добре з нею співіснує. Демонстративний оптимізм і жорстка риторика — це не ознака стратегічної впевненості, а спосіб її компенсувати. Коли держава справді почувається комфортно у власній силі, їй не потрібно так наполегливо доводити, що все під контролем. Запропоновані ж дії — тарифи як постійний інструмент, умовні гарантії безпеки, логіка «зараз або ніколи» — свідчать радше про невпевненість у майбутньому, ніж про спокій у теперішньому.
У міжнародній політиці це добре відома логіка. Коли держава починає вірити, що її відносна сила зменшуватиметься в майбутньому, вона стає більш готовою ризикувати сьогодні. Навіть дуже сильні держави можуть почати поводитися так, ніби час працює проти них — задовго до реального занепаду.
Саме це ми і спостерігаємо.
У сфері безпеки союзи дедалі частіше описуються не як спільні інструменти сили, а як фінансові зобов’язання, які треба «перерахувати». НАТО подається не як стратегічна перевага США, а як рахунок, де Америка «переплатила». Захист стає умовним — залежним від внесків і лояльності.
В економіці тарифи перестають бути винятком і перетворюються на постійний інструмент політики. Вони подаються як «екстрена операція» для зупинки втрати заводів і робочих місць. Торгівля — це вже не правила, а важіль тиску.
У геополітиці звучить логіка «зараз або ніколи»: Арктика/Гренландія, транспортні маршрути, ресурси, сфери впливу. Старі домовленості розглядаються, як помилка, яку слід виправити, поки ще можна.
Парадокс у тому, що об’єктивно США ще дуже далеко від стратегічного ослаблення. Але відчуття майбутньої втрати починає формувати політику сильніше, ніж реальні цифри.
Для ринків і партнерів це має прямі наслідки. Інвестори оцінюють не лише економіку, а й передбачуваність. Коли гегемон нервує, зростає вартість ризику. Коли правила стають тимчасовими, капітал починає шукати запасні виходи. Коли гарантії стають умовними — зникає відчуття стабільності.
США ще не втратили свою силу. Але дедалі частіше вони демонструють наміри діяти так, ніби можуть її втратити будь-якої миті. Саме цей розрив між реальністю та сприйняттям, між об’єктивною потугою і суб’єктивною тривогою, і стане предметом низки наступних дописів — про політику образи, переосмислення союзів, економічний примус і повернення логіки силових інтересів.
Декстер Крам